Злочини Москви проти українського народу

1686 р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.

1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).

1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.

1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки
П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А.
Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською
літературною мовою.

1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.

1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці
Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців —
6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).

1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.

1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською
мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки
перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими,
«дабы... особливого наречия в оных не было».

1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.

1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з
української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.

1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.

1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

1775 р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и
причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських
шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.

1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.

1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження
російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість
«чистого российского языка» в Київській академії.

1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському
синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького
бароко.

1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.

1831 p. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край
неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в
Україні).


1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».

1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у
Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у
віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови,
літератури та культури.

1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим
солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під
найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було
рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).

1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про
заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії
(«Валуєвський циркуляр»).

1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за
успіхи в русифікації України.

1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й
друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури,
текстів українських пісень під нотами.

1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.


1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.


1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних
вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина,
Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом
10 років (до 1893 р.).


1888 р. — Указ Олександра III про заборону
вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей
українськими іменами.


1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.

1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві
та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.


1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація
виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії
проти діячів української культури.


1908 р. — Указ сенату Російської
імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні,
«могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».


1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих
товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от
преследуемых ими целей».


1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.


1914 p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в
окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання
української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою.
Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового
товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців
до Сибіру.


1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною
більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими
київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).


1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.


1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР
під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.


1921—1923 рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного
комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло
до 1,5 млн. селян.


1929 р., вересень — Арешт визначних діячів
української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ
Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).


1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення
сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.


1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував
УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита
М. Борецького та інших церковних діячів.


1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки,
літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки
Визволення України» (СВУ).


1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського
проти українського населення та провідних діячів українського
політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських
культурних установ, кооперативів, масові арешти.


1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).


1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.


1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.


1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.


1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.
Кінець


1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного
голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян.
Масове переселення росіян у вимерлі українські села.


1933 р. —Погром українців на Кубані.


1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.


1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.


1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).


1937 р., 30 серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.


1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.


1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських
письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя
жовтневого перевороту).


1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».


1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.


1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.


1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних
областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони
СРСР.


1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під
час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних
в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного,
Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД
групи видатних діячів української культури, серед яких — українська
письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний
співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у
віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були
знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К.
Студинський, П. Франко та ін.).


1944—1955 рр. — Каральні акції
органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито
понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і
депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.


1945 р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.


1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.


1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.


1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки
у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії
української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець»
(ця постанова була згодом підтверджена XVI з'їздом КП(б)У 25—26 січня
1949 р.).


1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами
українських культурних здобутків під час Другої світової війни
(«ждановщина»).


1947 р., З березня — Призначення Л. Кагановича
першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних
кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».

1947 р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).


1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з'їзду
25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949
р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).

1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.


1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка

Язык форума таки русский.

Шторм писал(а) 09.07.2016 :: 11:59:02:


http://pravo.levonevsky.org/baza/soviet/sssr0935.htm

В чем "злочин" конкретно?

Это: " Изучение официального  языка  СССР  в  качестве  обязательного    учебного предмета в учебных заведениях, в которых обучение ведется   на ином языке, гарантируется в объеме, достаточном для обеспечения    на территории СССР потребностей межнационального общения"?
Или это: "Граждане СССР   вправе   обращаться   в   государственные    и    общественные  органы,  предприятия,  учреждения  и  организации  с   предложениями, заявлениями и жалобами на родном языке или на любом    другом языке народов СССР, которым они владеют. Ответы ... даются на языке обращения"?
Может это:"Судопроизводство ведется    на   языке   союзной,   автономной    республики,  автономной области,  автономного округа или на  языке    большинства населения данной местности.    Судопроизводство в Верховном Суде СССР и в военных  трибуналах    ведется на официальном языке СССР"?
Это "злочин": "На заседаниях  Съезда   народных   депутатов   СССР,   сессиях    Верховного  Совета  СССР  народным  депутатам  СССР,  не владеющим   официальным языком СССР,  предоставляется право выступать на  ином    языке  народов  СССР.  Их  выступления обеспечиваются переводом на    официальный язык СССР". И никто не свистел и не кичал "ганьба", как в Украинской Раде...
О! Вот он "зочин": "Пропаганда вражды и пренебрежения к любому языку народов СССР,    создание  противоречащих  конституционным  принципам  национальной   политики в СССР препятствий и ограничений,  а также  привилегий  в    использовании  языков,  иных нарушений законодательства Союза ССР,   союзных и автономных  республик  о  языках недопустимы  и  влекут   ответственность в соответствии с действующим законодательством".

знатный наброс

знатненько

Мне вот это понравилось:
Шторм писал(а) 09.07.2016 :: 11:59:02:


"-...Затем на развалинах часовни...
- Простите, часовню тоже я развалил?" (с)

Владимир В. писал(а) 12.07.2016 :: 12:16:30:

Тем более, что по мысли Богдана, он был не русским (древним), а "иного этноса". Во как. Все по лекалам дяди Геббельса и Адика - главное врага обесчеловечить, а также старательно показать разницу с ним. Представить, что он недочеловек, унтермерш, отброс национальных кадров.  Мол, какие то там татаро-финно-угры, помесь чернож....х и чухонцев... А мы, истинные арийцы... Ну вы понели... Главное - заставить всех украинцев думать, что русские - им не родня, а тараканы-колорады...
Хорошие плоды такой обработки видны в бывшей Югославии - там хорваты и сербы, различающиеся только религией, теперь разьединены. Т.к. по хорватской идеологии 90-х сербы 1000 лет пытались уничтожить хорватов из зависти. Без шуток. Ничего не напоминает?

А вообще, тезис "москали в 1169 году взяли и разрушили Киев потому что ненавидели украинцев" это за гранью психиатрии. Хотя бы потому, что Москва была незначительным городом. Впрочем, таких как Богдан, Шторм и прочих это не смущает - для них "москали унаследовали от нерусей вроде Долгорукого их наследство"...
Но я всегда таким напоминаю, как в 1203 году коалиция южнорусских ("украинских") князей также взяла Киев у еще одного "украинского" князя... 
Цитата:

Короче, шли по европейскому пути. Год спустя таким же образом просвещенные европейские рыцари разграбили Константинополь...