upasaka писал(а) 10.02.2018 :: 22:58:58:Противопоставление существительного «русин» (в значении «украинец») и прилагательного «русский» (в значении «принадлежащий / присоединенный к руси иноплеменник») в украинской публицистике[9] является совершенно искусственным.
Ну вот вам развернутое мнение господина наконечного, на которого вы ссылаетесь:
"Самоназви всіх слов’янських народів є субстантивами, тобто відповідають на запитання “хто?” (наприклад, поляк, чех, хорват, словак і т. д.). Росіяни ж, дотримуючись цього правила щодо інших народів, себе називають атрибутивно. На запитання про національну приналежність відповідають: русскій, русская, тобто дають відповідь на питання присвійного прикметника — “чий?” Не кажуть русин, як це було прийнято в епоху Київської держави, а кажуть русскій. “Возьмем слово “русский”. Я думаю, если вглядеться в слово до самой глубины, можно многое понять. Слово значит гораздо больше, чем мы думаем, оно никогда не лжет. Об этом когда-то хорошо сказал Лев Толстой: Мы можем обманываться, а язык не обманывает.
Так вот, все народы мы называем именем существительным — немец, поляк, англичанин, чуваш, узбек… Даже народ, состоявший из несколько сот человек — удэгэ, саами. И только “русский” идет как прилагательное. В этом, на мой взгляд, величайший смысл”.1 Цей “величайший смысл” постійно привертає увагу дослідників.
“Назва “руський” (не “русин”) у московських землях — це твір штучний, накинений дуже пізно династією, хоч у відношенні до українського народу там постійно панувало почуття чужости”.2 Слід наголосити, що московці ні в минулому, ні тепер не вживали етноніма русин. Взявши чуже ім’я, росіяни однак мусіли його дещо перекрутити, точніше відновити свою стару перекручену форму. Справа в тому, що їх сучасна самоназва “рускіє” є своєрідним реліктом колоніальної клички слов’янізованої чуді. “Кільканадцять урало-алтайських номадних племен без культури й держави підбили київські, а пізніш новгородські культуртрегери в Х–ХІІ ст. і християнізували, нав’язавши їм богослужбову мову Києва, кріпацтво (для ліпшого економічного визиску) і назву, що вказувала на приналежність до Києва-Руси (“русскіє”)”.3
Отак замість терміну “русин” росіяни почали вживати термін русскій, чим стверджують, на погляд деяких дослідників, що йдеться про того, хто належить русинам. “Будучи “руськими людьми” в колоніяльно-імперському значенні того часу, ставши “руської віри” після прийняття християнства і перейшовши до вживання “руської” мови своїх культурно далеко вищих панів Русинів, стали вони самі називати себе в прикметниковій формі “Русьскіє”, а згодом “Русскіє”, однина — “Русскій” і їх прикметник — “русскій”.4 Уявімо собі, що у відповідь на запитання про національну приналежність поляк відповів би: польський, а словак — словацький, чех — чеський, а, додаймо, українець сказав би, що він український. “Русин” це йменник, це слово, що визначає особу, що діє, що існує; “русский” — це прикметник, слово, що означає приналежність до чогось, якусь якість того чи іншого йменника; слово “руский” означає те, що належить (чи колись належало) Русі, чи русинові, бо й дійсно, ті люди, що колись жили на московських землях, ніколи не були “русинами”, вони були тільки “русскими”, приналежними до Русі. Тим часом, як русини — то люди, що володіли не тільки своєю землею, яку ми тепер звемо українською, але й тими північними землями, що називаються “русскими”.5
Часто історики середньовіччя слово “русский” пов’язують з православною церквою. “Означення “русский” треба тут розуміти як означення релігійне, а не етнічне. Русскіє — означає перш за все — православні”.6
Не слід думати, що самі росіяни не розуміють усієї двозначності прикметникового характеру своєї сучасної самоназви. “Я обращаю внимание на тот факт,— пише філософ, лінгвіст та історик В. Кожинов, — что русские, кажется, один из немногих народов в мире, самоназвание которого является прилагательным, а не существительным. Кстати, в самом русском языке представители других народов (кроме русского) названы именем существительным: англичанин, грузин, туркмен, чуваш. И я думаю, что само слово русские (если вдуматься, вслушаться в его смысл) способно помочь нам понять, с одной стороны, неукорененность в древнем и прочном бытии, а с другой — тот факт, что русские — только обьединяющее начало для многих народов, живущих испокон веков на территории России”.7 Інші російські автори пишуть так: “русские — это некое притяжательное название, в котором главным является то, что люди принадлежат земле, русские принадлежащие России. А русины — это название самодостаточное. Такое же, как поляки, англичане, шведы или, скажем, каталонцы”.8"
Страниц: 
диалекты русского языка (Прочитано 382123 раз)